Умный поиск

Маріанна та Дмитро Мінаєви: робота з деревом наближає дітей до природи

Dystlab поспілкувались з Маріанною та Дмитром Мінаєвими — засновниками творчої майстерні "Сверлик" у Львові та Києві.

Що таке “Сверлик” і чим взагалі тут займаються?

Маріанна: Сверлик — це творча майстерня, де діти та дорослі за допомоги інструментів Dremel роблять різні вироби з дерева, скла, трішки із шкіри та з металу. Метал — більш складний матеріал, тож ми даємо тільки основи роботи з ним. Ті роботи, які створили діти, вони забирають додому. Спочатку це, здебільшого, декоративні роботи, а старші діти роблять більш ужиткові речі — ті, які можна використати в побуті.

Сверлик | Dystlab Library

Дмитро: Розкажу трохи про історію виникнення. Я є директором компанії “Квітка”, яка займається продажем будівельних інструментів. Dremel — це підрозділ компанії Bosсh, який представляє мікроінструменти — маленькі електроінструменти з різними насадками, приставками, аксесуарами, за допомогою яких можна виконувати будь-які маніпуляції з будь-якими матеріалами: шліфування, чищення, полірування, різьблення, гравіювання, свердління...

Отже ми неодноразово брали участь у різних заходах на Площі Ринок у Львові. Разом з партнерами з компанії Bosсh демонстрували функції різних інструментів. І помітили, що до нашого намету часто підходять діти, яким це було надзвичайно цікаво.

М.: Так, ми тоді гравіювали стакани, які вони потім забрали додому.

Дм.: Потім на Великдень різьбили (гравіювали) по дерев’яних яйцях... Одним словом, після цих демонстрацій в голову прийшла ідея майстерні. Ми з Мар’яною багато про це говорили, думали, як це зробити і як назвати.

М.: З огляду на те, що діти так зацікавились, ми вирішили створити цю майстерню саме для них. Вигадали назву “Сверлик”. В нас ця назва асоціювалась з пташкою. Звідси наш логотип.

Дм.: В одному з наших магазинів було вільне приміщення, яке треба було облаштувати під майстерню. Треба було забезпечити належні умови для роботи з різними матеріалами, щоб це було безпечно для дітей. Ми хотіли створити сучасну професійну майстерню. Маріанна спілкувалася з представниками різних установ, щоб з’ясувати, які умови нам треба виконати, аби відповідати всім вимогам.

Сверлик | Dystlab Library

М.: Але нам загалом нічого не змогли порадити.

Дм.: Ніхто не знає, як починати такі гуртки. Можливо, якісь художні, танцювальні гуртки мають виконати якісь правила. Для дитячої майстерні, напевно, таких правил ще не розроблено. Тож ми стали дещо унікальним проектом в Україні, та й з-за кордону нами також цікавляться, стежать за нашою діяльністю, прагнуть перейняти наш досвід.

Восени буде 4 рік роботи майстерні. Маємо майстерню у Львові, звідки починали. Ще одну майстерню розвиваємо у Києві. Минулого року почали виробництво дерев’яних іграшок. Напевно, так мало статися…

М.: В нас часто питали, чи продаємо ми взірці виробів навчальної майстерні. Макети для дітей розробляють художники. Багато людей хотіли б придбати такі вироби для себе. Тож ми й вирішили, якщо люди прагнуть це купувати, доцільно буде виготовляти вироби на продаж.


“ніхто не знає, як починати такі гуртки”


Сверлик | Dystlab Library

Чи вважаєте ви себе “агентами змін” в сучасній освіті?

Дм.: Напевно, що так. Коли почали втілювати цю ідею в життя, протягом року-півтора ми активно займалися тим, що намагалися якомога більшій кількості людей розказати про нашу ініціативу. Постійно були в роз’їздах, намагалися себе презентувати у школах, торгових центрах, публічних заходах у місті.

М.: Спочатку нас взагалі не сприймали ані вчителі, ані директори шкіл… А тепер вже навпаки: школи звертаються до нас із проханням приїхати та провести заняття з дітьми. Тобто за три роки роботи все змінилося кардинально.

Дм.: Тоді ми особисто їздили по школах і стикалися з різними умовами. Наприклад, одна школа давала нам актовий зал і ми могли демонструвати щось дітям одразу декількох класів. Інша школа давала нам лише уроки праці, і лише у хлопчиків.

М.: Типу, для дівчат це не буде цікавим [всміхається]

Дм.: Я добре пам’ятаю, як ми тоді проводили свою презентацію-демонстрацію для цих 15 дітей. Викладач праці, дорослий чоловік, поставився байдуже до того, що ми показували. Ми привезли сучасні та вже добре відомі у світі інструменти. Але викладач дивився у свій журнал, не виявляючи бодай найменшої зацікавленості процесом, попри те, що всі діти прагнули спробувати щось зробити самостійно і були дуже захоплені.

Так, певно, що ми намагаємось щось змінювати в освіті. Навіть у нашого сина в школі немає нормальних уроків праці, немає нормально облаштованого приміщення.

Сверлик | Dystlab Library

М.: Разом з дівчатами з паперу вирізають у 8-ому класі)

Дм.: У нас багато звернень від навчальних закладів з пропозицією відкрити гурток у них. Але це дуже дорого. Не так просто це зробити.


“викладач дивився у свій журнал, не виявляючи бодай найменшої зацікавленості процесом, попри те, що всі діти прагнули спробувати щось зробити самостійно”


Чи відбувається у майстерні поєднання різних знань та умінь, накшталт STEM-освіти?

М.: Починали з того, що визначили вік дітей, які можуть відвідувати майстерню. Відділ освіти нічого з цього приводу не міг підказати. Тож ми вирішили, що з 9 років діти почнуть ходити у “Сверлик”. Спочатку учні вчаться робити найпростіші речі. Як я вже казала, це переважно елементи декору, тож тут поєднується образотворче мистецтво і трудове навчання. На другому та третьому рівні вже починається паяння, тобто діти опановують роботу з електроприладами та відкритим вогнем… Розвиваються вміння працювати з інструментами та різними матеріалами, втілювати свої бажання в матеріалі і, звісно, художній смак. Використовуємо різні техніки обробки та ін.

Сверлик | Dystlab Library

Чи вдається вашій майстерні витримувати конкуренцію з сучасними ІТ-школами, клубами робототехніки?

М.: Ми не конкуруємо. Наш син ходить також на курси з програмування. Ми ж вчимо дітей працювати з живими матеріалом. У нас вони мають можливість створити щось не через комп'ютер, а власними руками. І є категорія дітей, яким дуже подобається відчувати запах дерева, його структуру. Декому важливо створювати щось власноруч і фізично долучатися до процесу трансформації матеріалу у виріб. Той самий конструктор Лего, з яким мають справу на робототехніці — це вже готові деталі, які вже ніяк не трансформуються у щось інше. А коли зі звичайної дошки виходить пенал або меч, процес набуває зовсім іншого значення. Можливо, це щось трохи первісне. Також така діяльність наближає дітей до природи.

Колись мене запитали: “А Ви не вважаєте, що вчите дітей сільської справи?” Та я думаю, що дітям така робота допомагає краще зрозуміти, з чого все починається. Більш того, деяким такий вид діяльності подобається значно більше за комп’ютерні технології, то чому їм не дати можливість так реалізуватися? Та й майстри теж потрібні — не всім же бути айтішниками [всміхається]

Дм.: Нами розроблено трьохрівневу програму навчання. І деякі діти, пройшовши всі рівні, прагнуть і надалі присвятити своє життя такій справі.

Сверлик | Dystlab Library

М.: Так, дехто з учнів майстерні хочуть вступити на художню обробку дерева до Академії мистецтв. Тож декому ми допомагаємо визначитися з майбутньою професією.

Дм.: З деякими ІТ-центрами ми активно взаємодіємо. Наприклад, до нашої майстерні у Києві неодноразово приводили на майстер-класи групу дітей табору “Винахідник”. Це такий масштабний центр, до них всі йдуть, це модно. І тут вони раптом приводять своїх дітей до нас. Ми були дуже здивовані)

Якщо знову ж таки подумати про кореляцію з робототехнікою, то й тут можливі варіації. Це ж, перш за все моделювання з готових деталей. А якщо розробити ці деталі самостійно? Можна зробити й тонше й елегантніше з тієї ж фанери або дерева чи метала. Ще й дешевше вийде. За допомогою інструментів Dremel можна зробити будь-що!

М.: Ось наприклад, на третьому рівні ми плануємо робити “розумний” будинок в мініатюрі, з фанери. Там доведеться продумати все: системи освітлення, автоматичне регулювання та ін. Старшим дітям це напевне буде цікаво.


“декому важливо створювати щось власноруч і фізично долучатися до процесу трансформації матеріалу у виріб”


Як ви добираєте персонал до майстерні?

М.: Спершу ми шукали художників по дереву. Але у перший рік їх просто не було) До нас приходили дизайнери, комп’ютерні графіки, художники, фахівці інших напрямків. Ми віддали перевагу взаємодії з людьми, які мали гарні ідеї та досвід роботи з різними матеріалами. Дівчина, що займалась дизайном та комп’ютерною графікою, наприклад, розробляла також декорації для лялькового театру. Цим вона нас зацікавила і ми не прогадали, адже вона працює дуже добре і продуктивно.

Ще одним залізним правилом є те, що всі заняття ми проводимо українською. Майстри зобов'язані говорити українською.

Наразі продовжуємо пошуки людей, які мають практичний досвід роботи з деревом. З художниками, насправді, дійсно важко — вони такі мінливі. Їх запрошують за кордон і вони їдуть… Отже, нам конче потрібні різнопланові художники, а особливо, по дереву :)

Сверлик | Dystlab Library

Що вас надихає?

М.: Для мене поштовхом було саме бажання дітей щось майструвати. Те, що це їм цікаво. А ще — син, який захоплюється комп’ютером. Та нам хотілося б, щоб окрім комп'ютера він мав й інші інтереси. Я подумала, що навряд тільки я одна хочу, щоб моя дитина ще робила щось руками. Найбільш надихає те, що діти ходять до нас. Вони приходять знову і знову. І в їхніх очах ми бачимо радість та захоплення. Від цього хочеться працювати, створювати нові можливості і ні в якому разі не зупинятись.

Дм.: Так, спочатку було складно. Але на виїзних виставках, майстер-класах люди, які дізнавалися про нашу майстерню, щиро казали: “Ви молодці! Продовжуйте. Нам це дуже потрібно!..” Нас підтримували у соціальних мережах. Саме підтримка інших людей і допомагає рухатись далі, не втратити віри у свій проект.

Зав’язались у нас знайомства і з міською радою [Львову] і з київською. Хотілося б отримати більше підтримки з їхнього боку. Не фінансової, а суто інформаційної: ініціювати покази у школах, без проблем брати участь у міських подіях… Бо зазвичай маємо довго щось пояснювати та просити. Потрібна допомога медіа-ресурсів.

У нас був проект “Майструємо Україну разом” у 2014 році. Ми робили мапу України, для чого запросили відомих естрадних артистів. Якщо не помиляюсь, Олександр Педан взагалі приїхав спеціально і безкоштовно, щоб підтримати цю ідею.

Сверлик | Dystlab Library

М.: Так, кожна “зірка” робила якусь область на мапі. А діти майстрували обереги бійцям АТО.

Дм.: Пізніше ця карта була виставлена на Площі Ринок. Потім ми передали її до музею “Арсенал”. Зараз вона стоїть в одному з магазинів ТМ “Квітка”. Думаємо над наступним проектом, який можна було б виставляти у місті.

Ведемо роботу із сертифікації інструментів, щоб у школах була можливість проводити заняття, застосовувати сучасні технології для обробки матеріалів.

М.: Більшість шкіл (багато приватних) зацікавились такою можливістю на наших майстер-класах в Києві. Але є директори, які бояться щось ввести без дозволу держави, тому ми й зайнялися сертифікацією.

Дм.: Інструменти, які ми використовуємо для роботи в майстерні, повністю безпечні. 9-річні діти без проблем з ними працюють. Можливі заняття і з 6 років, але тільки разом з батьками або відповідальними дорослими.

М.: У майстерні 8/12 робочих місць. У групі працює два майстра. У молодшій групі (6-9 років) з ними співпрацюють дорослі, які супроводжують дітей на заняття.


“більшість таких гуртків — соціальні проекти, не надто прибуткові, а часто навіть збиткові”


Сверлик | Dystlab Library

Поради з власного досвіду тим, хто хоче відкрити фаховий центр

Дм.: Перша думка, яка в мене промайнула: “Не треба й починати” [сміється]

М.: Всі, хто бажають відкрити подібний гурток, мають чітко розуміти, що робитимуть це власним коштом. Більшість таких гуртків — соціальні проекти, не надто прибуткові, а часто навіть збиткові. Також треба бути готовим до того, що потрібно постійно набирати дітей. Діти ростуть, змінюють інтереси, тому треба постійно бути в русі, зацікавлювати, запрошувати, заряджати, надихати… Сісти і відпочити просто неможливо. Це не той бізнес, який варто лише розпочати, а далі вже лише підтримувати в більш пасивному режимі.

Дм.: Так, наші програми ми постійно змінюємо, доповнюємо, оновлюємо. Тобто одного разу розробити її і забути не можна собі дозволити. Ми постійно у процесі)

М.: Вересень лишаємо собі на те, щоб набрати дітей, і вже з жовтня починаємо заняття. Тож у серпні займаємося оновленням програм: викидаємо те, що не дуже зацікавило дітей минулого року, вносимо нові проекти. Потім будемо так само спостерігати, чи до вподоби дітям новинки. Ми прислухаємося до їхньої думки.

Отже в такому проекті є постійний рух, тому ви маєте бути до цього готові і пам’ятати про те, що дітям має бути цікаво. Орієнтуватись у наповненні треба виключно на них, і треба любити те, що робиш. І дітей треба любити, бо інакше нічого не вийде)

Сверлик | Dystlab Library

Фотоматеріали Маріанни та Дмитра Мінаєвих

Под статьей | Случайные интервью